Закон України "Про зв'язок"

Закон України "Про інформацію"

Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності"

Закон України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення"

Закон України "Про Національну систему конфіденційного зв'язку"

Закон України "Про радіочастотний ресурс України"

Закон України "Про телебачення і радіомовлення"

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА від 31 січня 2001 р. N 77 Про ставки щомісячних зборів за використання радіочастотного ресурсу України

Кодекс України "Про адміністративні правопорушення"

Наказ Головного управління з питань радіочастот при Кабінеті Міністрів України від 10 листопада 1998 року N 25 "Про затвердження Інструкції про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на використання радіочастот, умови та правила здійснення цієї діяльності і контроль за їх дотриманням"

Наказ Головного управління з питань радіочастот при Кабінеті Міністрів України від 30 березня 1998 року N 5 "Про затвердження Положення про порядок здійснення міжнародної координації радіочастотних присвоєнь в Україні"

Наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації України N 15 від 13.02.2001 "Про затвердження Положення про Державну інспекцію електрозв'язку України"

Наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації України N 163 від 31.07.2002 "Про внесення доповнень до Положення про Державну інспекцію електрозв'язку України, затвердженого наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 13.02.2001 N 15"

Наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації України N 23 від 11.02.2003 "Про затвердження Положення про порядок присвоєння радіочастот радіоелектронним засобам загального призначення"

Наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації України N 39 від 11.03.2001 "Про затвердження Інструкції про порядок видачі Центром "Укрчастотнагляд" дозволів на реалізацію, використання радіоподовжувачів телефонної лінії з робочими частотами 254 і 380 МГц"

Наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації України N 82 від 25.04.2002 "Про затвердження Положення про управління номерним ресурсом мереж електрозв'язку загального користування України"

Наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 03 квітня 2001 року N 57 "Про затвердження Положення про порядок реалізації, продажу в Україні радіоелектронних засобів та радіовипромінювальних пристроїв"

Наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 11 лютого 2003 року N 22 "Про затвердження Положення про державний нагляд за використанням радіочастотного ресурсу України"

Наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 15 лютого 2000 року N 29 "Про затвердження Граничних тарифів на послуги, пов'язані з експертизою заявок, наглядом та моніторингом радіоелектронних засобів радіозв'язку, радіомовлення, телебачення, систем кабельного та ефірно-кабельного телебачення, систем супутникового зв'язку"

Наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 19 лютого 2001 року N 22 "Про затвердження змін та доповнень до Регламенту аматорського радіозв'язку України"

Наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 21 вересня 2000 року N 133 "Про затвердження Переліку радіоелектронних засобів та радіовипромінювальних пристроїв, для ввезення з-за кордону яких не потрібні дозволи"

Наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 21 вересня 2000 року N 134 "Про затвердження Переліку радіоелектронних засобів та радіовипромінювальних пристроїв, для придбання та використання яких не потрібні дозволи"

Наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 21.06.99 № 113 "Про затвердження Правил приєднання мереж електрозв'язку операторів різних форм власності до мереж електрозв'язку загального користування"

Наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 25 жовтня 2000 року N 154 "Про затвердження Положення про порядок виділення радіочастот України та визнання таким, що втратив чинність, наказу ГУРЧ від 02.10.97 N 25 "Про введення в дію Положення про порядок виділення смуг (номіналів) радіочастот для розроблення, виробництва, модернізації в Україні та ввезення з-за кордону в Україну радіоелектронних засобів і радіовипромінювальних пристроїв"

Наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 5 березня 2001 року N 33 "Про затвердження Порядку надання дозволів на експлуатацію радіоелектронних засобів мовлення"

Наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 7 листопада 2000 року N 167 "Про затвердження Положення про порядок розроблення, модернізації, виробництва в Україні та ввезення з-за кордону в Україну радіоелектронних засобів та радіовипромінювальних пристроїв"

Наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації України, Міністерства внутрішніх справ від 13 грудня 2002 р. N 223/1205 "Про затвердження Інструкції про порядок взаємодії Державної інспекції електрозв'язку України та її регіональних підрозділів і органів внутрішніх справ України щодо запобігання порушенням законодавства в галузі зв'язку, у сфері інформатизації та використання радіочастотного ресурсу"

Наказ Державного комітету зв'язку України від 22 серпня 1997 року N 124 "Про затвердження Регламенту аматорського радіозв'язку України"

Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 13 лютого 2001 року N 33/16 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг телефонного зв'язку (крім відомчих об'єктів)

Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 22 травня 2001 року N 77/79 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з технічного обслуговування мереж теле-, радіо- і проводового мовлення в межах промислової експлуатації"

Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державного комітету зв'язку та інформатизації Українивід 07.02.2002 N 15/27 "Про затвердження Порядку контролю за додержанням ліцензійних умов провадження певних видів господарської діяльності в галузі зв'язку, що ліцензуються"

Наказ Ліцензійної палати України, Державного комітету зв'язку України від 3 березня 1998 року N 31/1049 "Про затвердження Інструкції про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на використання радіочастот, умови та правила здійснення цієї діяльності і контроль за їх дотриманням"

Постанова "Про затвердження переліку спеціальних користувачів радіочастотного ресурсу України " від 20 грудня 2000 р. N 1871

ПОСТАНОВА Верховної Ради України Про процедуру ротації членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення з частини її складу, призначеної Верховною Радою України

ПОСТАНОВА від 11 липня 2001 р. N 818 Про Порядок надання спеціальних дозволів на використання радіоелектронних засобів дипломатичними представництвами, консульськими установами іноземних держав, представництвами міжнародних організацій в Україні

ПОСТАНОВА від 14 лютого 2001 р. N 140 Про ставки одноразових платежів за видачу ліцензій на використання радіочастотного ресурсу України

ПОСТАНОВА від 18 травня 2001 р. N 539 Про передачу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення до сфери управління Державного комітету зв'язку та інформатизації

ПОСТАНОВА від 7 лютого 2001 р. N 112 Про порядок надання ліцензій на використання радіочастотного ресурсу України

Постанова Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1996 р. №1117 "Про ліцензування використання радіочастот"

Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 р.№ 803 "Про затвердження Національної таблиці розподілу смуг радіочастот України"

Постанова Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 р. № 239 "Про спеціально уповноважені органи з питань присвоєння радіочастот, позивних сигналів, оформлення відповідних дозволів на виготовлення, реалізацію (продаж), використання радіоелектронних засобів на території України, ввезення їх з-за кордону та державного нагляду за їх роботою"

Постанова Кабінету Міністрів України від 2 листопада 1996 р. № 1330 "Про затвердження Положення про Міжвідомчу комісію з питань ліцензування використання радіочастот"

Указ Президента "Про присвоєння спеціальних та військових звань"

Указ Президента України "Про внесення доповнення до Положення про Державний комітет зв'язку та інформатизації України"

Указ Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 липня 2001 року "Про заходи щодо захисту національних інтересів в галузі зв'язку та телекомунікацій"

Указ Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня 2001 року "Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України"


Защита информации, Теория связи в секретных системах

Вопросы криптографии и секретных систем открывают возможность для интересных применений теории связи. В настоящей статье развивается теория секретных систем. Изложение ведется в теоретическом плане и имеет своей целью дополнить положения, приводимые в обычных работах по криптографии. В этих работах детально изучаются многие стандартные типы кодов и шифров, а также способы их расшифровки. Мы будем иметь дело с общей математической структурой и свойствами секретных систем.
Наше изложение будет ограничено в нескольких отношениях. Во-первых, имеются три общих типа секретных систем:
1) системы маскировки, которые включают применение таких методов, как невидимые чернила, представление сообщения в форме безобидного текста или маскировки криптограммы, и другие методы, при помощи которых факт наличия сообщения скрывается от противника;
2) тайные системы (например, инвертирование речи), в которых для раскрытия сообщения требуется специальное оборудование;
3) "собственно" секретные системы, где смысл сообщения скрывается при помощи шифра, кода и т.д., но само существование сообщения не скрывается и предполагается, что противник обладает любым специальным оборудованием, необходимым для перехвата и записи переданных сигналов. Здесь будет рассмотрен только третий тип систем, так как системы маскировки представляют в основном психологическую проблему, а тайные системы - техническую проблему.
Во-вторых, наше изложение будет ограничено случаем дискретной информации, где сообщение, которое должно быть зашифровано, состоит из последовательных дискретных символов, каждый из которых выбран из некоторого конечного множества. Эти символы могут быть буквами или словами некоторого языка, амплитудными уровнями "квантованной" речи или видеосигнала и т.д., но главный акцент будет сделан на случае букв.
Статья делится на три части. Резюмируем теперь кратко основные результаты исследования. В первой части излагается основная математическая структура секретных систем. В теории связи считается, что язык может рассматриваться как некоторый вероятностный процесс, который создает дискретную последовательность символов в соответствии с некоторой системой вероятностей.
С каждым языком связан некоторый параметр D, который можно назвать избыточностью этого языка. Избыточность измеряет в некотором смысле, насколько может быть уменьшена длина некоторого текста в данном языке без потери какой-либо части информации. Простой пример: так как в словах английского языка за буквой q всегда следует только буква u, то u может быть без ущерба опущена. Значительные сокращения в английском языке можно осуществить, используя его статистическую структуру, частую повторяемость определенных букв или слов, и т.д. Избыточность играет центральную роль в изучении секретных систем.
Секретная система определяется абстрактно как некоторое множество отображений одного пространства (множества возможных сообщений) в другое ространство (множество возможных криптограмм). Каждое конкретное отображение из этого множества соответствует способу шифрования при помощи конкретного ключа.
Предполагается, что отображения являются взаимнооднозначными, так что если известен ключ, то в результате процесса расшифрования возможен лишь единственный ответ.
Предполагается далее, что каждому ключу (и, следовательно, каждому отображению) соответствует некоторая априорная вероятность - вероятность выбрать этот ключ. Аналогично каждому возможному сообщению соответствует априорная вероятность, определяемая задающим сообщение вероятностным процессом. Эти вероятности различных ключей и сообщений являются фактически априорными вероятностями для шифровальщика противника и характеризуют его априорные знания относительно интересующей его проблемы.
Чтобы использовать такую секретную систему, сначала выбирается некоторый ключ и посылается в точку приема. Выбор ключа определяет конкретное отображение из множества отображений, образующих систему. Затем выбирается сообщение и с помощью отображения, соответствующего выбранному ключу, из этого сообщения формируется криптограмма. Эта криптограмма передается в точку приема по некоторому каналу и может быть перехвачена противником. На приемном конце с помощью отображения, обратного выбранному, из криптограммы восстанавливают первоначальное сообщение.
Если противник перехватит криптограмму, он может с ее помощью сосчитать апостериорные вероятности различных возможных сообщений и ключей, которые могли быть использованы для составления такой криптограммы. Это множество апостериорных вероятностей образует его сведения о ключах и сообщениях после перехвата. "Сведения", таким образом, представляют собой некоторое множество предположений, которым приписаны вероятности. Вычисление апостериорных вероятностей является общей задачей дешифрования.
Проиллюстрируем эти понятия простым примером. В шифре простой подстановки со случайным ключом имеется 26! отображений, соответствующих 26! способам, которыми мы можем заменить 26 различных букв. Все эти способы равновозможны, и поэтому каждый имеет априорную вероятность 1/26! Если такой шифр применяется к "нормативному английскому языку" и предполагается, что шифровальщик противника не знает ничего об источнике сообщений, кроме того, что он создает английский текст, то априорными вероятностями различных сообщений из N букв являются просто их относительные частоты в нормативном английском тексте.
Если противник перехватил такую криптограмму из N букв, его апостериорные вероятности изменятся. Если N достаточно велико (скажем, 50 букв), имеется обычно единственное сообщение с апостериорной вероятностью, близкой к единице, в то время как все другие сообщения имею суммарную вероятность, близкую к нулю. Таким образом, имеется, по существу, единственное "решение" такой криптограммы. Для меньших N (скажем, N = 15) обычно найдется много сообщений и ключей, вероятности которых сравнимы, и не найдется ни одного сообщения и ключа с вероятностью, близкой к единице. В этом случае "решение" криптограммы неоднозначно.
В результате рассмотрения секретных систем, которые могут быть представлены как совокупность отображений одного множества элементов в другое, возникают две естественные операции комбинирования, производящие из двух данных систем третью. Первая операция комбинирования называется операцией "умножения" (произведением) и соответствует зашифрованию сообщения с помощью системы R с последующим зашифрованием полученной криптограммы с помощью системы S, причем ключи R и S выбираются независимо. Полный результат этой операции представляет собой секретную систему, отображения которой состоят из всех произведений (в обычном смысле R на отображения из S. Вероятности результирующих отображений являются произведениями вероятностей двух исходных отображений.
Вторая операция комбинирования является "взвешенным сложением":

T = pR + qS, p + q = 1.

Она представляет собой следующее. Сначала делается предварительный выбор, какая из систем R или S будет использоваться, причем система R выбирается с вероятностью p, а система S с вероятностью q. После этого выбранная система используется описанным выше способом.
Будет показано, что секретные системы с этими двумя операциями комбинирования образуют, по существу, "линейную ассоциативную алгебру" с единицей, - алгебраический объект) подробно изученный математиками.
Среди многих возможных секретных систем имеется один тип с многочисленными особыми свойствами. Этот тип назовем "чистой" системой. Система является чистой, если все ключи равновероятны и если для любых трех отображений Ti, Tj, Tk из множества отображений данной системы произведение

TiTj-1Tk

также является отображением из этого множества. То есть зашифрование, расшифрование и снова зашифрование с любыми тремя ключами должно быть эквивалентно одному зашифрованию с некоторым ключом.
Можно показать, что для чистого шифра все ключи по существу эквивалентны - все они приводят к тому же самому множеству апостериорных вероятностей. Больше того, каждой криптограмме соответствует некоторое множество сообщений ("остаточный класс"), из которых могла бы получиться эта криптограмма, а апостериорные вероятности сообщений в этом классе пропорциональны априорным вероятностям. Вся информация, которую противник получил бы в результате перехвата криптограммы, заключается в установлении остаточного класса. Многие из обычных шифров являются чистыми системами, в том числе простая подстановка со случайным ключом. В этом случае остаточный класс состоит из всех сообщений с таким же набором буквенных повторений, как в перехваченной криптограмме.
По определению, две системы R и S являются "подобными", если существует фиксированное отображение A (имеющее обратное A-1) такое, что

R = AS.

Если R и S подобны, то между получающимися в результате применения этих систем множествами криптограмм можно установить взаимнооднозначное соответствие, приводящее к тем же самым апостериорным вероятностям. Такие две системы аналитически записываются одинаково.
Во второй части статьи рассматривается проблема "теоретической секретности". Насколько легко некоторая система поддается раскрытию при условии, что для анализа перехваченной криптограммы противник располагает неограниченным количеством времени и специалистов? Эта проблема тесно связана с вопросами связи при наличии шумов, и понятия энтропии и неопределенности, введенные в теории связи, находят прямое применение в этом разделе криптографии.
"Совершенная секретность" определяется следующими требованиями к системе. Требуется, чтобы апостериорные вероятности различных сообщений, полученные после перехвата противником данной криптограммы, были бы в точности равны априорным вероятностям тех же сообщений до перехвата. Покажем, что "совершенная секретность" возможна, но требует в случае конечного числа сообщений того же самого числа возможных ключей. Если считать, что сообщение создается с данной "скоростью" R (понятие скорости будет определено позже), то ключ должен создаваться с той же самой или с большей скоростью.
Если используется секретная система с конечным ключом и перехвачены N букв криптограммы, то для противника будет существовать определенное множество сообщений с определенными вероятностями, которые могли бы создать эту криптограмму. С увеличением N это множество обычно сужается до тех пор, пока в конце концов не получится единственного "решения" криптограммы: одно сообщение с вероятностью, близкой к единице, а все остальные с вероятностями, практически равными нулю. В работе определяется величина H(N), названная ненадежностью.
Эта величина измеряет (в статистическом смысле), насколько близка средняя криптограмма из N букв к единственному решению, т.е. насколько неточно известно противнику истинное сообщение после перехвата криптограммы из N букв. Далее выводятся различные свойства ненадежности, например: ненадежность ключа не возрастает с ростом N. Эта ненадежность является теоретическим показателем секретности - теоретическим, поскольку она позволяет противнику дешифрировать криптограмму лишь в том случае, если он обладает неограниченным запасом времени.
В этой же части определяется функция H(N) для некоторых идеализированных типов шифров, называемых случайными шифрами. С некоторыми видоизменениями эта функция может быть применена ко многим случаям, представляющим практический интерес. Это дает способ приближенного вычисления количества материала, который требуется перехватить чтобы получить решение секретной системы.
Из подобного анализа следует, что для обычных языков и обычных типов шифров (но не кодов) это "расстояние единственности" равно приблизительно H(K)/D. Здесь H(K) - число, измеряющее "объем" пространства ключей. Если все ключи априори равновероятны, то H(K) равно логарифму числа возможных ключей. Вводимое число D - это избыточность языка. Оно измеряет количество "статистических ограничений", налагаемых языком. Для простой подстановки со случайным ключом наше H(K) равно log1026! или приблизительно 20, а D (в десятичных единицах на букву) для английского языка равно приблизительно 0.7. Таким образом, единственность решения достигается приблизительно при 30 буквах.
Для некоторых "языков" можно построить такие секретные системы с конечным ключом, в которых неопределенность не стремится к нулю при N. В этом случае противник не получит единственного решения такого шифра, сколько бы материала он не перехватил, и у него будет оставаться много альтернатив с довольно большими вероятностями. Такие системы назовем идеальными системами. В любом языке можно аппроксимировать такую ситуацию, т.е. отсрочить приближение H(N) к нулю до сколь угодно больших N. Однако такие системы имеют много недостатков, таких как сложность и чувствительность к ошибкам при передаче криптограммы.
Третья часть статьи посвящена "практической секретности". Две системы с одинаковым объемом ключа могут быть обе разрешимы единственным образом, когда перехвачено N букв, но они могут значительно отличаться по количеству времени и усилий, затрачиваемых для получения решения. На основе анализа основных недостатков секретных систем предлагаются методы построения систем, для решения которых требуются большие затраты времени и сил. Наконец, рассматривается проблема несовместимости различных желательных качеств секретных систем.

Информация взята из сайта http://www.lr.kiev.ua